Доброго дня, дорогі друзі! Ми продовжуємо наше вивчення предмету систематичне богослов’я. І сьогодні до Вашої уваги я бажав би представити тему бібліології.

Бібліологія, дозвольте мені прочитати визначення. Бібліологія – богословська дисципліна, яка займається вивченням походження та передача Біблії. Дослідження мови, на якій вона була написана, та матеріалу, який використовувався для її написання, а також історія канонізації. Кажучи про Біблію та її особливості, я бажав би звернути Вашу увагу насамперед на її унікальність. Знову ж вдамся до наших заміток: «Біблія унікальна тим, що тільки вона претендує бути єдиною книгою від Бога, яка відкриває Його волю людям. Через цю книгу ми дізнаємося про виникнення світу, гріхопадіння людини, план спасіння та майбутніх подіях».

Давайте подивимося, що каже про себе сама Біблія через свої назви. Отже, перше – це Біблія, грецьке слово, яке перекладається як книга. Від цього, мабуть, пішло російське слово «бібліотека» – зібрання книг. Є й інші назви, які використовуються по відношенню до Біблії. У єврейській мові для позначення слова «книга» використовувалося слово «сефер», але воно аналогічне тій самій назві «Біблія».

Євангеліє, ось як я читаю з наших заміток: «Слово «Євангеліє» у Старому Заповіті звучить як басара означало добру новину та винагороду за добру новину. Зустрічається шість разів у Старому Заповіті та має два цих значення. Для опису слова басара погана новина, яка приносить сум, а гарна – радість, тому що слово несе у собі силу та ефект того, що проголошується. Відповідно носій поганої новини винен у нещасті, яке він проголошує; він карний за своє послання, іноді навіть до смерті. Як то було у випадку з новиною, яку принесли Давиду про смерть Саула. Посланець розраховував, що це буде доброю новиною, якій зрадіє цар Давид. Але для вісника ця новина виявилася летальною, і за цю новину він був покараний до смерті. Це була басара, його винагорода за новину, яку він вважав доброю. З цієї ж причини воєначальник Йоав затримує Ахімааца, щоб той не поспішав сповістити царю новину, тому що басара містить погану новину про смерть царського сина. Ахімаац наближається, але на питання царя про життя Авессалома відповідає ухильно. Носій доброї новини заслуговує на нагороду, а носій поганої новини – покарання.

Слово «євангеліон» так само має значення, як і басара, добра новина та винагорода. Крім цього слово «євангеліон» також має технічне значення як новина про перемогу: вісник з’являвся з піднятою правою рукою, вітаючи та волаючи на весь голос він кричав: «Хайре ніконен!» – «Ми перемогли! Слухайте слово перемоги». За зовнішнім виглядом можна вже було судити, що він приніс добру новину: його обличчя сяяло, його спис був прикрашений лавровими гілками, він був коронований, він розмахував опахалом пальмових гілок, радість наповнювала місто. Євангелія була запропонована, храм був прикрашений гірляндами, на жертви покладені вінці, і той, хто приніс добру новину, був шанований вінком. Політичні та приватні звістки могли також бути євангелієм, вони також супроводжувалися фестивалем. Але євангеліє також тісно пов’язане з перемогою у битві. Як ми бачимо з непорозуміння, про яке пише Філастер: «Коли Нерон досяг успіху в іграх, він проголосив євангеліє, але деякі міста зрозуміли, що він здобув перемогу у війні та полонили олімпійських вісників». Якщо хтось приносив новину раніше тому, хто послав, то нагорода посланця була менша, а повільний посланець міг бути покараний за свою повільність, тому що лишив отримувачів їхньої доброї новини». Вже кажучи про ці дві назви, я бажав би зробити деякі практичні висновки.

По-перше, коли ми кажемо про Біблію, по суті йде мова про одну з книг: вона фактично, я б сказав, нічим не відрізняється; книга, звичайна книга як і багато інших. Але ця книга пропонує нам радісну новину, вона пропонує нам нагороду за цю новину. І вона каже про перемогу, яку ми можемо проголошувати. Це книга, яка оповідає про те, що для загиблого людства є радісна новина про спасіння, для загиблого людства є новина про перемогу, перемогу Бога над силами зла. І також для кожного, хто проголошує цю книгу, є вічна нагорода, яку Бог приготував.

Наступна назва, на яку я бажав би звернути Вашу увагу, це Новий Заповіт. Знову ж, процитую з наших заміток: «Бріт – єврейське слово, могло означати як заповіт між націями: договір про співробітництво; між певними особами: обіцянка або згода з зобов’язанням; між монархом та підлеглим: конституція; між Богом і людиною: заповіт, що супроводжується знаками, жертвами та урочистими обіцянками, які закарбовують відносини з обіцянкою благословення при дотриманні та проклятті при порушенні. Тобто у цьому випадку, коли ми кажемо про заповіт, то в останньому випадку це заповіт між Богом і людиною, де Бог пропонує Свої благословення приймаючій стороні. І навпаки – прокляття тим, хто відкидає цей заповіт або договір з Богом.

Ще одне слово, на яке також бажав би звернути Вашу увагу, це те, що я щойно процитував, показати Вам на слайді. Але наступне, на що я бажав би звернути Вашу увагу, це на ще одну назву. Це невелике повторення: Біблія, Євангеліє, Новий Заповіт, Заповіт як договір. І наступне – це закон, Тора. Єврейсько-арамейський словник Старого Заповіту дає наступне визначення – це направлення або інструкція, повчання мудреців, це голос вчителя, повчання батька, матері або дружини у домі. Тобто, у цьому випадку, коли ми кажемо про цю, на перший погляд, непросту книгу, то можемо казати про те, що: це інструкція життя; це повчання батька та матері, люблячого та ніжного серця, яке вилите на сторінках цієї книги; це те повчання мудреця, яке оберігає необережного та необачного юнака від помилок; це книга, яка допомагає нам досягнути мети, яка оберігає нас від небезпек, яка представляє нам прямий шлях, яким ми можемо йти.

Ще одна назва – це Писання. Знову ж тут, у грецькому тексті – це круафе і катувім у єврейській мові. Це технічний термін, який позначав щось записане. Отже, це самі назви.

Наступне, на що я бажав би звернути Вашу увагу – це одкровення. Коли ми кажемо про слово «одкровення», його потрібно розуміти у його оригінальному значенні. Єврейське слово «галах» значило розкрити, залишити нагим. Ідея того, що це певне знання, яке було покрите, яке було недоступним, яке було сховане від нас, від нашого погляду. І ось Священне Писання є Божим одкровенням – щось, що було розкрите, було виставлене на загальний огляд, було оголене для нас. Грецьке слово одкровення «апокалюпто» значить зняти покривало та походить від іншого слова від кореня акалюпто – відкрити, запечатати від когось. Тобто, коли ми кажемо про Священне Писання, то повинні розуміти, що це істина, яка була запечатана, яка була покрита. І ось тепер Бог її відкриває. Ми повинні розуміти, що до цієї істини не можна дійти аналітично. Ми не можемо, проаналізувавши, досягнути цього пізнання. Ми не можемо логічно припустити цю істину, але це істина, яка була закрита, покрита Богом від нас. І якщо б Бог не зняв цього покривала, якщо б Бог не оголив цю істину для нас, вона так би й залишалася закритою.

Дозвольте Вам для ясності навести приклад: сьогодні, в епоху церкви, про яку ми читаємо на сторінках Священного Писання, існування створеного Богом тіла, Церкви, у нас не виникає питань, тобто ця істина, яка нам сьогодні відкрита. Але до того як Христос помер на хресті, постраждав, був розп’ятий та воскреснув, до дня п’ятидесятниці, істина про Церкву була прихована. Ніхто з пророків Старого Заповіту, авторів Старого Заповіту та всіх тих, хто читав Старий Заповіт, не могли навіть припустити і відкрити цю істину. Ця істина була для нихпокрита. І тільки після дня п’ятидесятниці Бог відкриває нам цю істину, роблячи її очевидною. Хто коли-небудь з євреїв міг би припустити, аналітично прийди до висновку, аналітично досягнути переконаності, що язичники можуть приєднатися до ізраїльського народу, і ті, й інші складуть одне тіло, одне ціле у Христі? Звісно ж, ні!

Бажав би також звернути Вашу увагу на відмінність одкровення від просвітлення та богонатхненні. Справа у тому, що дуже часто я спостерігаю як студенти плутають ці кілька термінів. Отже, одкровення – це відкриття Богом даної істини. Дуже часто у побутових бесідах Ви можете почути: «Бог мені відкрив». У цьому випадку скоріше за все мається на увазі просвітлення. Просвітлення – це вплив Духу Святого на наш розум, де ми вже відкриту Богом істину осягаємо. Ця істина стає нам доступною, засвоюваною; ця істина стає застосовною у нашому повсякденному житті. Саме це має на увазі слово «просвітлення». Я не думаю, що у цьому випадку, коли хтось каже, що «Бог мені відкрив», людина навряд чи нове, закрите, нікому до цього невідоме. У цьому випадку скоріше за все мова йде про просвітлення.

Також потрібно звернути увагу на слово «богонатхненна істина». У цьому випадку це дія Духу Святого на серця, розум та душу авторів Старого і Нового Заповіту, які складали ці Священні Писання для того, щоб це слово передати нам.

Бажав також звернути Вашу увагу на два поняття: на загальне одкровення та на особливе, спеціальне одкровення. Що варто мати на увазі під загальним одкровенням? Загальне одкровення доступне всім людям, всім без виключення. І, по-перше, Бог каже кожній людині про Себе через творіння. Давайте звернемося з Вами до сторінок Священного Писання. Я пропоную відкрити книгу Псалтир, дев’ятнадцятий псалом з другого по п’ятий вірші: «Небо звіщає про Божу славу, а про чин Його рук розказує небозвід. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку, – без мови й без слів, не чутний їхній голос, та по цілій землі пішов відголос їхній, і до краю вселенної їхні слова!». У цьому випадку ми читаємо про те, що той світ, який Бог створив, який оточує нас, він проголошує Бога. Людина, незалежно на якому боці земної півкулі вона б не знаходилася, який би континент не наповнювала, який би не населяла, піднявши свій погляд до зоряного неба, ясно чує Божий голос, який каже про велич Творця. Спостерігаючи прекрасний світ, який оточує нас, людина чує Творця. Вона розуміє, що цей світ не виник сам собою, але є Творець, Який стоїть за ним. Саме про це каже псалмоспівець: «Небо звіщає про Божу славу, а про чин Його рук розказує небозвід. Оповіщує день дневі слово,..».

Наступний уривок, на який я бажав би звернути Вашу увагу, це послання до Римлян перший розділ дев’ятнадцятий вірш. Отже, послання до Римлян перший розділ з дев’ятнадцятого вірша: «тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання». У цьому випадку вони – ті, хто спостерігає за навколишнім світом, не можуть нічого заперечити. Настільки гучно та красномовно Бог заявляє про Себе. Отже, це загальне одкровення через творіння, яке Бог дає кожній людині.

Друге – спосіб, яким Бог відкривається, це через людську історію. Ось як я читаю у Священному Писанні. Уривок з книги Дій сімнадцятий розділ з двадцять шостого вірша: «І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі за мешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас». Це другий спосіб, яким Бог відкривається кожній людині. І це ми продивляємося, спостерігаємо, не тільки озираючись історію націй та цивілізацій, царств, їхній схід, розквіт та захід. Але також кожен з нас, озираючись на своє власне життя, розуміє, що Бог діє у нашому житті, втручається і десь захищає нас, десь зупиняє, десь Він чує наші молитви, а десь навпаки не відповідає на них. І за це ми вдячні Богу. Тобто Бог відкриває Себе через людську історію.

Наступне – це людська совість. Ось як я читаю у посланні до Римлян другий розділ п’ятнадцятий вірш. Отже, послання до Римлян другий розділ п’ятнадцятий вірш, можливо, навіть з чотирнадцятого вірша, раніше: «Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, виправдують одна одну». Отже, інститут совісті, який встановив Бог у серці кожної людини. Необов’язково, що ця совість нам розповість дійсно біблійну істину. Совість піддається навчанню, але кожного разу совість як свого роду незалежний суддя буде промовляти до нашого серця, буде вказувати на правильну та неправильну поведінку, викривати, коли ми лукавимо та кривимо душею, вона буде казати. І ця совість, як верховний незалежний суддя, примушує нас задуматися над тим, що є більш вищий суддя, ніж наша совість, Бог, як суддя. І через творіння, через людську історію та через совість Бог каже кожному з тих, хто живе на землі.

Але також Бог промовляє і через спеціальне, або особливе одкровення – це надприродне одкровення, яке Бог дає особливим чином. Таке одкровення може бути через сон або видіння, як це було пророкам та патріархам; через безпосереднє явлення ангела або Самого Бога, як це було у випадку з Мойсеєм у кущі, який горів; це був голос, який казав з гори як у випадку з ізраїльським народом, біля гори Сінай, коли кожен з євреїв міг чути Божі заповіді. Це те особливе одкровення, яке Бог дає.

І останнє, яке Бог дав кожному віруючому – це записане слово Боже, де Бог відкриває Себе через сторінки Священного Писання. Давайте подивимося на богонатхненність Священного Писання. Це означає те, що Біблія є не продуктом людського розуму, але Божим диханням, богонатхненною, дослівно – видихнутою Богом. Існує кілька теорій того, що являє собою богонатхненність. Давайте зупинимося на декількох з них для того, щоб отримати уявлення яким же чином Бог надихнув авторів Старого та Нового Заповіту написати те, чим ми сьогодні користуємося і що називаємо Священними Писаннями.

Отже, перша теорія, теорія богонатхненності – це природне натхнення, або інтуїтивне натхнення. Розглядає Біблію як і будь-яку іншу книгу на одному рівні. Іншими словами як були натхненні класики світової літератури, так точно Біблія була написана з тим же натхненням. Дозволю собі не погодитися з такою теорією! Ніхто з нас не перечитує класиків, ніхто не шукає відповіді на доленосні питання, ніхто не звертається до класиків навіть світової літератури, коли болить серце та щемить душа, ніхто. Але до Біблії звертаються всі без виключення. Тому ставити в один ранг світову літературу, нехай навіть і високого рівня, з Біблією, думаю, не буде справедливо.

Наступна теорія – це теорія часткового натхнення. Дозвольте прочитати з наших заміток: «Те, що пов’язане з релігійними питаннями вірно, але у відношенні історії, географії, науки припущено помилки». У цьому випадку ми як раз стикаємося з тим, про що я вже казав у першій лекції: коли ми дозволяємо нашому гріховному розуму судити та казати: «Ну, тут Біблія помиляється. Тут вона недостовірна». В силу якихось чи то археологічних розкопок, чи то якихось відкриттів, будучи рушійні якимись припущеннями, ми робимо висновок, що Біблія помилкова і вона недостовірна. Вона помиляється, тому що її писали неграмотні пастухи, неосвічені та недалекі євреї. Думаю, що ніхто з нас не повинен би був погодитися з подібною теорією. Вона допускає, що Біблія містить у собі помилки. Те, що стосується історії та географії, але Біблія справедлива у відношенні духовних істин. Не думаю! Біблія справедлива не тільки у відношенні духовних істин, але також у відношенні Біблії, історії, географії, культури та мови. І те, що ще нещодавно озвучувалося як спростування Біблії, докази її недостовірності або несправжності сьогодні доведено, спростовано, а Біблія як і завжди заслуговує на нашу повагу та шанування,  і на нашу повну довіру.

Наступна теорія – це теорія диктовки. Вона має на увазі, що Бог безпосередньо диктував кожне слово за словом авторам Старого та Нового Заповіту, ніби вчитель у класі диктував студентам диктант. Ця теорія також не заслуговує на підтримку, тому що якщо ми подивимося, то кожен з авторів біблійних книг має свій стиль, свій словниковий запас, свої особливості та нюанси. І теорія диктовки, на жаль, не може цього пояснити: як Один і Той же Бог диктував по-різному. Як можна пояснити ті почуття та переживання, які описує сам автор, як можна пояснити різницю словникового запасу, стилістику та багато іншого, що притаманне кожному з біблійних авторів. Думаю, що і ця теорія не заслуговує підтримки.

Ще одна з теорій – це теорія про те, що натхненні не думки, а слова. Це має на увазі, що Бог дав якусь ідею біблійним авторам і ті, вже осягнувши цю ідею, передають її своєю мовою, можливо, і помилковою, і не завжди вірною. Дозвольте зауважити, що жодна з ідей не може бути передана поза словом і жодну з ідей не можна донести без слів. І, можливо, Ви стикалися з почуттям, коли у Вас є ідея, яку Ви до кінця не можете висловити. І лиш тоді, коли Ви промовили її, то самі розумієте, що бажали сказати. У цьому випадку не можна припустити, що ідея може бути відірвана від слів і передача цієї ідеї без слів. Я думаю, таке неможливо! Отже, ця теорія також не заслуговує на довіру.

Теорія освячення, або ілюмінації. Іншими словами Бог просвітив авторів, які писали Священне Писання таким чином, що вони досягли певних духовних висот, і з висоти цих духовних висот залишили нам записане слово. Я не думаю, що це також справедливо, і в жодному разі ми ніколи не можемо віднести заслугу того, що записане у Священному Писанні будь-кому з авторів Старого або Нового Заповітів. Так, багато з них було благочестивими, тими, які досягли певних пізнань, духовних висот у своєму житті, але не всі. На жаль, ми спостерігаємо, що не всі автори, які писали слово, завжди вчиняли так. І Біблія відкриває нам, показуючи зіпсованість та гріховність людського серця. І я не думаю, що нам, людям можна поставити в заслугу слово Боже, Божу істину. Це скоріше не наша заслуга, не наше досягнення або висота нашої святості, але Божа милість, Боже слово, яке Бог дає всупереч нашим справах, не по наших заслугах, а по Своїй милості. Отже, я думаю, що і ця теорія не є справжньою, не відповідає дійсності.

Наступна – це неортодоксальна теорія. Вона має на увазі, що у Біблії є Боже одкровення. Це означає, що Біблія не є Божим одкровенням, але Бог може Вам відкритися через цю книгу. Іншими словами, коли Ви читаєте думки Мойсея або враження одного з пророків, Єзекіїля чи Єремії, коли Ви читаєте міркування апостола Івана над промовами Ісуса Христа, то ці прості слова, записані простими людьми, не є богонатхненними. Але Бог може відкрити Себе Вам через ці слова. Іншими словами Бог відкривається через недосконалі та помилкові, неправильні та підвладні неточностям слова Біблії, показуючи Себе нам. Не думаю, що з цією теорією ми можемо погодитися, тому що вона взагалі підриває авторитетність і у самому принципі ставить справу пізнання істини під питання. Подумайте лиш, те, що Вам відкрилося, те, що Ви відчули, можете проголосити та задекларувати як: «Ну це Боже одкровення мені. Бог так мені відкрився. Можливо, тобі він відкрився інакшим чином, але мені так. Я так розумію як мені Бог відкрився». У цьому випадку ми взагалі кажемо за відносність істини. А що тоді істина, якщо абсолютна істина – це «вона для тебе така, тобі так Бог відкрився, а мені Бог відкрився інакше»? У цьому випадку взагалі втрачається принцип істинності або авторитетності через цю відносність.

Отже, остання теорія, і я думаю, що саме вона справедливо заслуговує нашої уваги теорія повного та словесного натхнення – це значить, що Бог надихнув кожну літеру, кожну йоту, кожен рядок Свого слова. Ми будемо казати про Боже натхнення більше, але вже не у цій лекції.

Я вдячний Вам за Вашу увагу і буду молитися про те, щоб це Боже надихаюче слово торкалося мого та Вашого серця. Нехай Господь благословить Вас у цьому! Амінь.

Last modified: Tuesday, December 14, 2021, 8:57 AM